Зі святом Святого Володимира Великого

28 липня, Церкви Латинського та Візантійського обрядів відзначають літургійний спомин св. Володимира Великого, який у 988 році охрестив Київську Русь.

980 рік став початком кардинально нової епохи в історії Київської Русі. На князівський престол зійшов князь Володимир Святославович (його ще називають Великим). Володар великої держави, до складу якої входило близько 20 різних племен, розумів необхідність радикальних змін, які б змогли забезпечити порядок та стабільність у державі. Князь зрозумів, що потрібно знайти щось, що змогло б об’єднати усе населення держави. І цим «щось» мала стати релігія. Правитель постав перед вибором релігії. На шальках терезів опинились поганство і християнство. Будучи мудрим політиком Володимир зробив вибір на користь християнства. З другої половини ІХ ст. проголошення християнства наближалось до кордонів Володимирової держави. У 864 році християнство прийняла Болгарія, 928-935 рр. – Чехія, 962-992 рр. – Польща. Було очевидно, що тільки прийнявши християнство, його держава може стати рівноправним партнером для європейських держав. Крім того, ймовірно, на вибір онука вплинула бабуся – княгиня Ольга, яка брала активну участь у його вихованні. Княгиня Ольга у 955 році прийняла хрещення і навіть здійснила спробу охрестити Русь, але ця спроба була невдалою. Християнство не було чимось новим для населення Київської Русі. З далеких часів воно приходило різними шляхами: з грецьких колоній, з Балканського півострова, з Хозарського каганату, з Великоморавської держави. Існує низка фактів, які свідчать, що у ІХ ст. в Києві існувала громада християн. Сам Володимир прийняв хрещення згідно історичних даних, ймовірно, у 987 році. За «Повістю минулих літ» (літописний звід, що був складений у Києві у ХІІ ст., пам’ятка історіографії та літератури Київської Русі), хрещення Русі відбулося надзвичайно просто: Володимир наказав поскидати в Дніпро язичницьких ідолів і в призначений день вийти всім на берег ріки. Люди весело входили у воду, а священики читали молитви. І була «радість на небеси й на земли, толико душ спасаємих». Звичайно, насправді все не виглядало так ідеально. Митрополит Іларіон писав: «аще хто й не любовію, но страхом повєлєвшого крещахуся, понеже бє благовєріе єго с властію спряжено». В усякому разі, прийняття християнства в Києві пройшло легше, ніж на периферіях держави, де ще довгий час поклонялися поганським богам. Багато поганських звичаїв перейшли до християнства, утворюючи так зване «двоєвір’я». Крім хрещення руського народу князь провів ряд важливих для розвитку держави реформ. Зміни торкались не лише управління, а й освіти, науки, культури.
Джерело: CREDO: https://credo.pro/2011/07/48457